якось колега розповідав, як не став комерційним веброзробником на фрілансі, бо найперше, що робив, ознайомившись із запитом потенційного замовника, то пояснював йому, як і чому його сайт "не полетить"; мені ж западло вкладати творчі сили (навіть за винагороду) у проєкт, який не потрібен самому замовникові, краще я їх у власну хуєргу застосую, або підтримаю іншого небайдужого справовласника
треба — то чорна діра, що втягує у себе всі ресурси, без яких хочу нізвідки взятися; навчаючись серфити між треба і хочу, я роблю життя цікавою мандрівкою із невідомим пунктом призначення, а не відрядженням в один, для всіх, кінець, із чітким, як грані надгробку, регламентом "дозволено все, що не заборонено; все, що заборонено, для тебе не можливе"
здатність миттєво закидувати погляд до можливих наслідків своїх рішень, призводить до завмирання, адже природня вразливість не дозволяє забивати на травматичний досвід; після критичної кількості невдалих спроб (тобто, травмувань) обачність ще зростає, однак, ніякий її рівень не може запобігти моєму досвіду, якщо вже я зʼявився у цьому світі із вмонтованим прагненням до пізнання; тож, завдання полягає у тому, щоб якнайшвидше навчитися визначати користь від будь-якого досвіду; я маю зрозуміти, що кожен привід, що підкидає дійсність — до самопізнання через її освоєння
цінність словоформи у відношенні її глибини до кількості слів, а також в особистому досвіді, якої би безлічі образів потребувало вираження усієї його повноти
мої слабкі сторони є, водночас, моїми перевагами, оскільки, саме завдяки ним я живу найцікавіше, найзмістовніше, із доступного мені в поточних умовах кожного чергового моменту, своє унікальне життя; зовнішньому спостерігачеві воно таким може й не здатися, адже спостерігач керується власними цінностями, однак, моя самість починається там, де я припиняю дію авторитетного враження, коли доведення власної цінності для себе, самонапучування на нові звершення, чи радість від особистих досягнень, за власною шкалою звершень та досягнень, завбачливо виведені мною за межі дії зовнішнього погодження
найближче до мене укриття під час екзистенційної тривоги на відстані найменшого, самостійно здобутого усвідомлення
Відтоді, як моє самоврядування із декларованого наміру поступово перетворюється у фактичну данність, процедура (здебільшого, завдяки наявним тепер у мене ресурсам уваги й часу) періодичної ревізії своїх набутків та активів, стала усвідомленою потребою й особистим лайфґаком, — засобом для долання жалю за минулим і зміцнення позиції у дійсному; однак, послуговуючись саме памʼяттю й уявою, я здатен регулювати рівень стерпності свого життя. Це важлива засада, що тримає вкупі.
Трапляється таке, що, зненацька занепавши духом, раптом зажурившись, поринувши у декадентський настрій, похмуро прихуївши від життя, вчергове оціню, скільки вже часу я прямую слимаковою ходою, до, колись ("коли це ще не було мейнстрімом") особисто намріяної, улюбленої, незалежної, творчої і комерційно доцільної, власної справи! З огляду на кількість (і якість) перерахованих характеристик, досягти такої відповідності в "сьогоднішніх реаліях", що тягнуться, мабуть, скільки й я себе не памʼятаю, бодай можливо, хіба відмовившись від усяких інших "звичайних бажань".
Так отож.
перестав чіплятися за речі, коли збагнув, що їхня єдина функція допомогти мені рухатися більш ефективно у моєму розвитку; те саме, мабуть, і з місцями й людьми, наразі продовжую дослідження
Кому доводилося йти на компроміс із собою, беручись за першу ліпшу роботу, за якою видно лише сумлінне її виконання із останніх сил, за відсутності на горизонті кращої, цікавішої, перспективнішої, — тому близький виклик про наявність завдань, за вирішення яких хочеться братися, коли утвердився у цінності власного шляху.
Персональна система індикаторів і сигналів скеровує до вебмистецьких проєктів, відповідних моїм творчим інтересам і питомому бажанню успіху в обраній сфері, і тут виникає маса приводів до узагальнення досвіду й укладання власних принципів, як от:
Отож, моя спеціалізація — виявляти й оформлювати у компактній графічній формі послання бізнеса своїм прихильникам.
Мої професійні інструменти і засоби:
"Сродна (притаманна, питома) праця" незалежного вебмитця — створювати і зростати завдяки власним відкриттям. Тож, розвиток — єдине питання, із яким працюю я, як і кожен бізнес.
Особисті досягнення відносні, а успіх заснований на субʼєктивних відчуттях: хтось прагне володіти більшим, інший багатіє думкою, свободою пересування, і свободою від чужих бажань.
Все неусвідомлене тягне за інерцією, все усвідомлене пропонує вибір. Кожен мій крок можливий завдяки свідомому відштовхуванню від поверхні. Коли час моєї ідеї настав, звички, що шкодять внутрішній опорі, та здібності, що зміцнюють її, стають особливо помітні.
Звичка самозвинувачення погіршує опірні властивості організму, здатність помічати й цінувати здобутки зміцнює несучу конструкцію. Тож, я створюю власний образ опори у місці знецінення, щоб надати стійкості моїй платформі.
Раціональність пасує власній справі, щоб примножувати й удосконалюватися, проти виживання у спожебрацькому неврозі гострої матеріальної недостатності. Розрахунок власних емоційних сил починається із ощадливості в очікуваннях.
Практичним наслідком тверезої оцінки стає зміцнення внутрішньої цитаделі, коли збагнув, як цінувати себе у житті, й життя в собі: мандрівка вдала, коли я можу поєднати у ній ділову мету із рекреаційною, а культивування гарного настрою — це турбота про себе і оточення.
Завдання — самотужки витягти себе із багна обумовленої інертності на тверду поверхню свідомого особистого вибору, та сформувати персональний, бажано, портативний злітний майданчик, від якого я можу відштовхуватися щоразу, коли визначив потрібні мені напрямок руху і місце прибуття.
Побіжне називання речей і визначення сенсів приймає форму обовʼязкової здатності балансуючої на межі світла і тіні свідомості гнати свій болід, виштовхнутий при народженні, крізь хащі несвідомого світ за очі у краще, або, хоча б інакше, будь-якими доступними засобами. Щоденно виокремлювана із бортової теплиці порція мовного салату для підтримки пластичності ума у світі примарної певності — справа рук носія, що визначився самозберігатися й просунутися чимдалі у задоволенні своєї цікавості стосовно місця призначення.
Розумінням я чіпляюся й тримаюся за реальність, як мавпа за ліани. Навчанню вправного володіння інтелектуальними мацаками — це все, чим я можу займатися на власний розсуд, доки відбуваються незалежні від моїх бажань зміни в джунглях. З часом, розуміння проростає в різноманітні пристосування, що дозволяють, теоретично, чіплятися за реальність надійніше, і зберігати й примножувати внутрішні ресурси ефективніше. Однак, важливо зберігати певний рівень свободи від набуваних кронштейнів, щоб одного разу не збагнути себе розіпʼятим якорями й гирями зі зручностей, накопиченими за час копошіння серед пагонів дійсності.
Як і багато інших моїх проєктів по розробці логотипів, був звичним конкурсним завданням на фрілансбіржі, на виконання якого я вчергове впрігся сподіваючись, що мене помітять, і я нарешті зможу трансформувати свій творчий вогонь у власне, кероване джерело доходів; як і багато разів до цього, мій голос розчинився серед сотень пропозицій інших претендентів, і зараз я розумію, що здоровий оптимізм має урівноважуватися об'єктивною тверезою оцінкою своїх можливостей, виходячи із поточного стану речей; та мова про інше: багато разів по тому я звертав увагу на цю роботу, розуміючи якусь недосказаність в образі центрального елементу. І от, через десятиліття я збагнув, чим є насправді мамині обійми.
Немає нікого іншого у цьому світі, хто б так, як я був зацікавлений у розширенні й поглибленні мого перспективного бачення. Здатність тримати свій промінь уваги на корисному, цікавому, потрібному, важливому завжди на часі, які б сигнали "обʼєктивна реальність" через "спецоператорів" і "руководителів" не застосовувала, намагаючись спантеличити мене й навʼязати свій образ перспективи.
У дитинстві обгортка від цукерки, шматочок пластиліну і кришечка з тюбика від зубної пасти стали для мене окремим всесвітом, до якого я побіжно дотягнувся саме завдяки своїм увазі й уяві, як тільки сконструював із тієї вторсировини саморобну іграшку, під час довгої, нудної поїздки, стоячи у міжміському рейсовому автобусі, стиснутий натовпом інших пасажирів. Це був чи не перший мій усвідомлений досвід нехтування "обʼєктивністю" й розширення перспективи вглиб власним баченням, за рахунок спрямованої дії своїх внутрішніх ресурсів і природних здібностей до інтеграції відчутого досвіду в нові можливості, персональним відкриттям проривної технології самозабезпечення: подумки продершись кріз застійний, пропонований "обʼєктивною реальністю" побут, виконав перехід у персональний всесвіт можливого.
Органічна природа й цілісність біоскафандра із його інтелектуальним вмістом втілює тотальну нашарованість, просякнутість, переплетеність і взаємопроникність особистої перспективи із сущим для того, хто забажав замислитись про це. Способи і прийоми організації змістовного життя — відповідальність того, хто живе і збагнув свою спроможність самостійно забезпечувати власне буття приводами до радості через бачення вглиб, який би ерзац справжнього під виглядом обʼєктивної дійсності не підсовували "вершителі". Тож у моїх силах розширити межі свого розуміння світу, послуговуючись вже наявним, органічно інтегрованим в біоскафандр кодом творчої уяви.
В умовах обмежень, свою перспективу я підсилюю розпізнаною, не знехтуваною можливістю, яку сам визначаю. Тож, мої увага й уява — це універсальні особисті ресурси, коли декларований мінімалізм стає фактичним, практичним підходом у самозабезпеченні, а я гартую увагу й уяву, перетворюючи буденну свідомість у творчу.
У гонитві за кращим завтра, легко забути хто я є, а ще трапляються місця у памʼяті, які крадуть натхнення до двіжу вперед. Тоді добре було б підвантажити батареї крил.
Цінувати себе, — значить, володіти власним часом. Я вчуся перетворювати колись руйнівну, приспану енергію жорстких факапів у дієвий внутрішній мікродозинг. І спостерігаю, як вдало підібрані, власноруч сконструйовані доречні слова гоять застарілі емоційні ушкодження, отримані під час фул-контакту із байдужою обʼєктивністю.
Завдяки навичці ефективної, конструктивної роботи із памʼяттю я відновлюю звʼязок із собою. Прокидання лінків між явищами власного досвіду, підсвітка звичного для отримання нового, — дієва техніка заощадження і примноження ресурсу. Здогадки, добуті власним коштом — це емоційні енергетики, паливо для інтелектуального гіперстрибка у своє тут і зараз. Врешті, продуктивна робота на ландшафті досвіду змінює обриси особистого горизонту подій.
Досвід осмислення, формалізації дійсного на власній тязі, видається мені ціннішим, за використання готових чужих рішень. Особисті цифрові нотатки — це вже власність, виточена на станку із виробництва внутрішніх опор, виключно індивідуальних, ідеально припасованих до інтуіції, згідно із рівнем моєї самоактуалізації у поточних умовах місця і часу.
Вольова зміна культивованих оточенням повинностей на усвідомлене право самоврядування, йде паралельно із еволюцією самооцінки від нуля до одиниці. Триґер у приводах до змін. Будь-яка залежність робить мене вразливішим. Тому виявлення і позбавлення себе від залежностей довільної етимології, годна, хоч і радикальна, стратегія саморозвитку.
Найманий працівник — функція виробничої системи, додаток до посадової інструкції, що погодився на залежність від ставлення до нього колег і керівництва, повʼязаних круговою порукою збереження статуса кво. Тож, відмова від стаціонарного робочого місця на користь портативної індивідуальної точки спрямування вектора уваги є дієвим важілем в еволюції свідомості співзалежного, обмеженого зобовʼязаннями виконавця функції в замкнутій системі до свідомості вільного дослідника відкритого світу, або дослідника, відкритого вільному світу.
Час від часу я відчуваю потребу упорядкувати свої думки. Однак, не зразу я збагнув, що набором і комбінуванням слів у текстовому редакторі я треную здібність до продуктивної роботи із власним досвідом.
Чути себе — суттєва здатність на шляху саморозвитку. Хоч механізм зворотнього звʼязку давно відомий і активно впроваджується в інженерній сфері, та зацикленість на пошуку зовнішнього схвалення послаблює звʼязок із собою. Щоразу, проскакуючи момент, коли варто дослухатися до себе, я марную шанс зрости над собою вчорашнім.
Взагалі, самостійне знаходження точок ефективного прикладання власних інтелектуальних зусиль наділяє сенсом попередні спроби і помилки. Це усвідомлення стало значним для мене прикладом відкриття індивідуальних точок росту.
Периферійні пристрої вводу-виводу мені звичніші за папір і олівець. Колись я сприймав доступ до ПК перспективною перевагою на шляху до кращого життя, та тепер це повсякденне розширення мене, коли питання стосується вивантаження, переробки й структурування думок. Тож, "вебмистецький акт" став тим, власноруч, суто навпомацки виліпленим, особистим методом допомоги собі, який я інтуітивно шукав серед сотень прочитаних сторінок по ефективності, психології, інформаційним технологіям, дизайну, мистецтву і т.ін. Тепер завдання своїх нотаток я бачу в практичній реалізації ефективного використання мережі для самодопомоги, самоорганізації, самонавчання, з метою поліпшення якості життя, в режимі незалежної, творчої, продуктивної діяльності самозайнятого індивіда.
Я вже так довго вдивляюся у монітор, що, коли прикортить комунікації, можу до нього й звертатися ось цими текстами, не очікуючи ніякого зворотньго звʼязку, крім підкреслення помилок. Можливості миттєвого редагування виявляється цілком досить для поліпшення мого стану свідомості.
Використання цифрових технологій стало важливим фактором зменшення невизначеності й досягення стійкої емоційної рівноваги під час забезпечення своєї життєдіяльності. Справа, заснована на базі власноруч добутої й особисто обслуговуваної інфраструктури, переводить мою самостійкість із абстрактної ідеї в цілком матеріальну площину власної технологічної платформи інформаційно-емоційної самопідтримки.
У переліку моїх оперативних засобів самозабезпечення необхідний мінімум речей і навичок. Перші, переважно, портативні, другі теж завжди зі мною, відгалужені від вроджених нахилів й інтуїтивно розвинуті у боротьбі з ентропією чужих різнонапрямлених інтересів за особистий простір. Цей матеріально-інтелектуальний симбіоз складає арсенал засобів самостійкого за відчуттями, й кочівного за покликом, самоактуалізованого індивіда.
Загалом, навчання відбувається через подолання: щоб відновитися після втоми, спершу потрібно гарненько, до гіркої редьки, натомитися; щоб позбутися тягаря, спершу його потрібно ідентифікувати, відчути серед своєї ноші. Дійсно суттєві речі невидимі, й здобуваються завдяки самопідняттю із осаду після особливо гострих факапів. Тож, чи буде життєва наука корисною залежить від моєї здатності надавати значення корисному із пережитого й видаляти марне чи шкідливе.
Уважний аналіз сьогоднішньої вебмайстерності виявив спільне із моєю вільною творчістю в докомпʼютерну епоху, — все створене є продуктом здатності знаходити власні приводи до радості.
Ці тексти цінні в момент їх написання, оскільки я рідко перечитую колись вже мною сформульоване, а зберігаю їх, швидше, як свідчення виконаної роботи на шляху. Та є довгограючі знахідки, здатні надихати щодня, на зразок здогадки про те, що справді бажане настає поступово, та завдяки малим і постійним крокам у потрібному напрямку.
Я відмовився від нотатників та інших паперових носіїв на користь електронного обладнання, бо мій користувацький досвід дозволяє мені вільно формулювати думки з клавіатури через текст на екрані. Також, фізичні якості мобільного робочого місця задовольняють вимогам до багажа кочівного вебмитця, як під час мобільності, так і в осідлі періоди: бути комфортним для транспортування у наплічнику і містити все необхідне для міжміського туризму.
Однак, відповідальне ставлення до складу своєї ноші — збіса ресурсоощадний лайфгак, бо найцінніший власний досвід не потребує записів і місця в рюкзаку, адже й так вже є частиною мене.
Певний час ідея про писання книжок приваблювала мене вигодою занурення у власні думки за гроші читачів. Згодом це ідеалістичне уявлення про письменницьку долю минулося, адже будь-яке приємне заняття перетворюється на каторгу, тільки-но вдається його запланувати, а без цього книжки не пишуться.
Здавна знайомий мені творчий зуд все голосніше стукає із довгого ящика, в який я його власноруч запхав на період роботи за наймом у режимі безпамʼятства про себе, тож я пристосував вебформатування у браузері до форматування тексту власних думок, і поволі засвоюю ту просту річ, що користування творчим компасом на, запопадливо здобутій для цього, матеріально-технічній тязі, не потребує отримання офіційного дозволу у вигляді диплому із відміткою про проходження трирічних курсів по веборієнтуванню. Основа будь-якої незалежної творчості в рішучості проявлятися.
Я вдячний своїм вчителям, які не розкривали карт щодо практичного використання наданих мені знань. Ось це, врешті, й стало приводом до перманентного пошуку власного ефективного способу їх застосування, та дозволило мені будувати свою універсальну технологію регуляції рівня придатності до життя у дикій природі людських відносин, і черпати сили із власного джерела, завжди і скрізь, доки у мене є я.
Через слова я усвідомлюю себе в даних умовах, проводжу ревізію наявних засобів, оточую себе зручним інструментарієм для взаємодії зі світом. Доречними словами на своїх місцях я формую складнішу, досконалішу, технологічнішу конструкцію свідомого буття, із переосмисленого власного досвіду оновлюю ментальні інтерфейси із дійсністю.
Робота за наймом, як симбіоз обовʼязку й натхнення — гарний випадок родовища сировини для переробки у будівельний матеріал майбутніх усвідомлень, та сторінка, що перестала нести корисне, має бути перегорнута.
Я ніколи напевно не знаю, беручись за нову нотатку, про що писатиметься, та у цього процесу є конкретна, практична мета — вийти із нього хоча б на краплину зміненим на краще.
Видобування змістів — одиночне пірнання, і чим глибше занурення і довше вдається протриматися на глибині, тим ясніші думки і чіткіша картинка виринають, побіжно виділяючи на носієві, як жаба на шкірі, особливий продукт життєдіяльності самоактуалізованої свідомості, зануреної у дійсність.
Ось так, власноруч перевіряючи на годність гіпотезу про "письменницький" підхід у питанні трансформації і саморозвитку, я просуваюся крізь сплутані хащі, оминаючи розставлені попереднім досвідом пастки, сподіваючись дістатися сторожової вежі на пагорбі, призначеної перемагати екзистенційний жах в окремо взятому місці "тут" окремо взятого моменту "зараз".
Гаплик, як довго й, гаплик, як тяжко продиратися крізь нескінченне білячо-кармічне колесо галерно-офісного "дня бабака", щоб дістатися, нарешті дна кролячої нори, і відштовхнувшись, на повні груди щодня ковтати кисень свободи власноруч міксованого коктейлю із творчих ідей.
Лиш я подумаю про найкраще для себе, як стара буденність, — вʼїдена під шкіру автоматична культивована колись слухняність виконувати щоденні спожебрацькі повинності, визначені загальним порядком і розпорядженнями вищих інстанцій, і дозволені до виконання керівництвом завдання, по краплі обмінюючи своє дійсне на заспокоєння, бо ж я роблю все що можу в даних умовах, й на інше годі розраховувати, адже "краще там, де нас нема", — усим цим застарілим клеєм скутує мої крила, руки, плавці.
Самозайнятість в обраній сфері дає гарну нагоду вибудувати свідому здатність до самопідтримки у своєму середовищі існування, як уміє кожна птиця, кожна риба, і кожен майстер, що бажає життя і розквіту власній справі. У моєму вебмистецькому арсеналі є особливе місце для переліку персональних надихаючих метафор чи концепцій, самомотивуючих, як самозбувні пророцтва:
Внутрішня потреба переосмислювати дійсність формулюванням власних визначень і понять, свідомий вибір — інструменти в руках самостійкого, самоактуалізованого, самозайнятого творчого індивіда в його прагненні організації надихаючого життя.
Врешті, розбудова власної справи як точки опори і злітного майданчику до нових горизонтів і відкриттів, "що дані нам у відчуттях", стало найголовнішим усвідомленням моєї життєвої задачі, яку я вирішую також завдяки й ось цим нотаткам.
лаконізм, виразність, дотепність
html, css, javascript, php, mysql, linux, apache, iptables, kvm, docker
обладнання, звʼязок
Ідея саморозвитку через власну справу давно посіла чільне місце у моїй свідомості. Тяжіння до візуальної естетики і предметно-просторового конструювання зробили мій вибір веба, як середовища і засобу втілення творчих задумів, із першої з ним взаємодії невідворотним. Власне, і сам доступ, за наявних умов, я впроваджував із думкою про надихаючий, творчий труд і змістовне життя. Пізнання принципів роботи мережі і пристосування її до втілення усвідомленого життєвого завдання відбувалося виключно через глибинне бажання незалежного дослідження і творення. Тому від звичайної зайнятості, що поступово, із простору розвитку перетворювалася для мене у глухий кут, я відмовлявся, щоразу повертаючись до більш прийнятної самозайнятості — форми енергообміну із навколишнім середовищем, досліджуючи його і власноруч формуючи засоби досягнення нових особистих обріїв зростання.
Усамітнення для переосмислення і втілення через графічно-знакову форму (текст чи малюнок) накопиченого в глибині себе матеріалу — близький і зрозумілий мені "письменницький" підхід трансформації. Тож, організацією та обслуговуванням місць зберігання, обробки та публікації матеріалів, і щоденною роботою із електронними даними і функціями вебсторінок я актуалізую вище зазначені якості свого життя.
Надводна частина вебтехнологічного айсберга визирає для відвідувача-користувача у браузері підготованою формою взаємодії із вебсайтом. Підводна механіка вебмистецького ремесла цікава для дослідження, про неї я тут і веду.